Вечорниці просто неба: у музеї Панаса Мирного показали, як полтавська молодь гуляла, знайомилася й знаходила пару кілька поколінь тому
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Колись, щоб познайомитися, молоді не потрібні були соцмережі чи застосунки для знайомств. Дівчата першими збиралися ввечері просто неба й починали співати, хлопці приходили на їхні голоси, а далі були жарти, музичні «перегукування», ігри й танці. Саме на таких зустрічах заводили друзів, закохувалися й нерідко знаходили майбутню пару.
Ця традиція мала назву «Вулиця» і могла тривати від Великодня майже до осені. 14 серпня її спробували відтворити у музеї Панаса Мирного в Полтаві. Журналіст «НП Медіа» побував на заході та дізнався, як насправді розважалася українська молодь кілька поколінь тому, у які ігри грала, як знайомилася та чому давня «Вулиця» може виявитися напрочуд сучасною навіть сьогодні.
«Вечорниці просто неба»: що таке українська «Вулиця»
«Вулиця» була однією з найпоширеніших форм молодіжного дозвілля в українських селах. На відміну від зимових вечорниць, у теплу пору року дівчата та хлопці збиралися просто неба – на вигоні, біля ставка чи річки, на сільському майдані або на своєму «кутку».
За словами Вікторії Щербини, такі зустрічі зазвичай розпочиналися після Великодніх свят і тривали все літо – до дня Семена.
«“Вулиця” – це давня форма дозвілля української молоді, своєрідні вечорниці просто неба. У теплі весняні та літні вечори молодь збиралася в улюбленому місці – на вигоні, біля ставу чи річки або просто на своєму кутку. Тут співали пісень, грали в народні ігри, танцювали, веселилися, жартували та, звісно ж, знайомилися», – розповідає наукова співробітниця.
Нерідко першими на місце зустрічі приходили дівчата й починали співати. Згодом до них приєднувалися хлопці. Після жартівливих пісень, своєрідних музичних «перегукань» та спілкування молодь переходила до ігор і танців.
Не лише розвага
Такі вечори мали значно більше значення, ніж просто спосіб провести вільний час. У селах, де не існувало сучасних молодіжних просторів чи організованих розваг, саме «Вулиця» ставала місцем постійного спілкування однолітків.
Тут молоді люди знайомилися, заводили друзів, навчалися взаємодіяти між собою, а нерідко – знаходили майбутню пару.
Також через подібні зустрічі від покоління до покоління передавалися пісні, танці, жарти, народні ігри та навіть усталені правила поведінки в громаді.
«“Вулиця” виконувала важливу комунікативну функцію: допомагала молоді знайомитися, створювати дружні компанії, знаходити пару. Це була своєрідна школа спілкування та важливий механізм згуртування громади», – говорить Вікторія Щербина.
Таким чином, вечірні зустрічі були одночасно і розвагою, і простором соціалізації, де молодь поступово ставала частиною дорослого життя громади.
Пісні, хороводи та ігри на спритність
Обов’язковою частиною «Вулиці» були народні пісні. Співали ліричні, жартівливі та ігрові композиції, а музика часто ставала початком танців і хороводів.
Серед відомих хороводів та ігор – «Перепілочка», «Подоляночка», «Король», «Нелюб», «Мак». Популярними були також рухливі забави – «Панас», «Гречка», «Горюдуб», «Шум» та інші.
Вікторія Щербина пояснює, що конкретний набір розваг міг відрізнятися залежно від місцевості. Однак спільними майже всюди залишалися пісня, рух, гра та жарти.
«Молодь могла грати в різноманітні ігри на спритність, швидкість і кмітливість, обирати ведучих, утворювати пари та кола. Особливе місце посідали пісні. Танці та музика створювали атмосферу свята, а жарти і різноманітні змагання робили вечір живим і веселим».
Як «Вулицю» відтворювали у музеї Панаса Мирного
Ідея «Літніх вулиць» у музеї Панаса Мирного виникла після досвіду проведення традиційних українських вечорниць узимку.
За словами Вікторії Щербини, такі заходи показали, що сучасній аудиторії цікаво не лише слухати розповіді про минуле, а й безпосередньо долучатися до відтворення традицій. Цього літа просто неба відвідувачі знову мали змогу поринути в яскраву атмосферу та дізнатися, як українська молодь розважалася багато років тому.
У програмі поєднали народні ігри, хороводи й танці. Гості грали в «Панаса», «Гречаники», «Короля», «Шума», «Гусачка», «Гречку» та «Горюдуб». Також учасники танцювали «Метелицю» та «Ойру Житомирську».
Завершився вечір спільним співом під баян і гітару. Серед пісень, які лунали того вечора, – «Ой під вишнею, під черешнею» та «Полюбила дідуся». Музичний супровід заходу створювали Захар Слинько та Вікторія Щербина.
Чи потрібна «Вулиця» сучасній молоді
На думку Вікторії Щербини, сама суть цієї традиції залишається актуальною й сьогодні. Попри зміну способу життя й появу соціальних мереж, людям так само потрібні живе спілкування, спільні емоції та відчуття належності до певної спільноти.
Тому музейники вже думають про продовження проєкту. Вони хотіли б знову збирати містян літніми вечорами та залучати до таких зустрічей молодь, родини, компанії друзів і всіх, кому цікава українська культура.
матеріал підготував/ла: Олександра Клиша
